Olena Kompaniiets

Olena works at the Main Astronomical Observatory of the National Academy of Sciences of Ukraine in the department of extragalactic astronomy and astroinformatics, researches galaxies with active nuclei. Head of the board of young scientists at the observatory, popularizer of science.

«Усім своїм вчителям у дитинстві, я казала, що стану астронавткою — а зараз досліджую галактики»: про вивчення космосу, роботу під час війни та популяризацію науки серед дітей

Історія астрофізикині Олени Компанієць. 

Один із найяскравіших спогадів мого дитинства — як я маленька сиджу на ліжку, а тато емоційно розповідає мені з лампою та м’ячиком про те, як Земля обертається навколо Сонця, чому є день та ніч, Місяць та зірки, як ми їх бачимо. Ми з татом дуже багато говорили про космос — він знаходив та приносив додому телескопи, щоб показати мені Сатурн та Місяць.

Щороку ми з татом виходили дивитися на зорепад Персеїди — це була наша традиція. Я виросла в селі, відповідно, світлового забруднення, як у великих містах, не було — тому це просто не описати словами, наскільки гарно видно зірки. Також ми рахували супутники — виходили з чашкою чаю, лягали на землю й рахували. У нас навіть була гра, хто більше супутників побачить.

Усім своїм вчителям у дитинстві я спочатку казала, що стану астронавткою — я не знала, що є такі люди як астрофізики та астрофізикині, які можуть вивчати космос і не літати туди. Зважаючи на те, що мені не комфортно в замкнених умовах, то в космос я, принаймні поки що, не збираюсь. Але мрію, що за мого життя можна буде злітати у відпустку кудись до кілець Сатурну.

Моя історія — це дуже хороший приклад, коли мрія допомагає боротися з труднощами. Я дуже сильно хотіла вступити до університету, щоби вивчати астрономію, але не знала математики. Тому після дев’ятого класу я пробувала вступити до фізико-математичних шкіл, у результаті чого з другої спроби я таки вступила в Криворізький ліцей. Перші пів року, у мене регулярно були двійки, але потім 12 годин математики на тиждень зробили своє — поступово просто починаєш її розуміти.

«Сподіваюся, галактики на мене не образяться»: про наукову роботу під час війни та дослідження космосу 

Зараз я працюю в Головній астрономічній обсерваторії Національної академії наук України у відділі позагалактичної астрономії та астроінформатики, а також навчаюся в Інституті фізики на аспірантурі. Коли почалася повномасштабна війна ми з чоловіком пішли у військкомат. Я розповіла хто я, чим займаюся — раптом їм буду корисна, але мені сказали, що я їм не треба. Після цього в мене, як, мабуть, і в багатьох людей на початку війни, почалася депресія, пов’язана з тим, що я нічим не можу допомогти своїй країні. Тож кілька місяців я не займалася науковою діяльністю серйозно. Через це я трохи не встигаю по часу зі своєю дисертаційною роботою, але сподіваюсь, що галактики на мене не образяться, і я встигну все наздогнати.

Я займаюсь дослідженням галактик з активними ядрами. У центрі кожної галактики знаходиться надмасивна чорна діра, яка може перебувати у двох станах: в активному й неактивному. От у центрі нашої галактики, наприклад, надмасивна чорна діра неактивна — на неї не падає речовина, і ми не можемо бачити безпосередньо випромінювання з тієї речовини.

Тому для того, щоби зрозуміти й довести, що в центрі нашої галактики є надмасивна чорна діра, астрономи понад десять років спостерігали за рухом найближчих зір. Так вчені змогли порахувати масу, і встановити, що в центрі галактики ми нічого не бачимо, але там сконцентрована дуже велика маса.

Ядро також може бути дуже-дуже активним. Тоді ми спостерігаємо струмені газів, які відкидаються від надмасивної чорної діри перпендикулярно до площини галактики на відстань, що може перевищувати розміри самої галактики. Іноді надмасивні чорні діри в центрах галактик можуть бути не дуже активними — це слабкі джерела.

У кооперації зі своєї науковою керівницею я працюю з ізольованими галактиками (існує певний критерій для визначення того, чи конкретна галактика ізольована — це вираховують математично). Наша глобальна ідея — зрозуміти, у чому особливість цих ізольованих галактик та що впливає на активність ядра.

Прямо зараз ми працюємо над вивченням рентгенівських властивостей ізольованих галактик з активними ядрами. Хотілося б насправді пошукати чи є на статистичному рівні щось, що відрізняє ізольовані галактики в рентгенівському діапазоні від неізольованих. Але я зіштовхнулася з проблемою, що ці джерела в рентгенівському діапазоні слабкі, а отже мало таких об’єктів спостерігали раніше, тобто недостатньо для статистичного аналізу. Проте є надія, що майбутні місії будуть проводити більше спостережень таких об’єктів, робити каталоги тощо.

Зберегти цікавість до світу  допомагають історії про науку від вчених

Я палко відстоюю ідею, що популяризувати науку треба найперше саме серед дітей. По-перше, їм це просто цікаво — як людина, яка працювала і працює з дітьми, я бачу, яка в них цікавість до світу. І коли вони слухають про науку від вчених, це допомагає зберегти цей інтерес до пізнання світу.

По-друге, діти так ростимуть із розумінням того, що наш світ неймовірно цікавий, його треба вивчати, і є люди, які його вивчають. Не всі діти стануть науковцями чи науковицями — хтось піде в політику, хтось — у спорт, хтось — в освіту. Але вони всі нестимуть із собою цікавість та вогник до того, як влаштований наш світ. І це дуже потрібно — не тільки для розвитку України, але і для розвитку всієї людської цивілізації.

Людство або знищить себе, або буде розвиватися — кожен із нас обирає свій майбутній шлях. І мені дуже б хотілося, щоби людство обрало саме розвиток: покращувати медицину та комфорт життя, допомагати один одному. Робити все для того, щоби побудувати базу на Місяці, колонію на Марсі. Думати про екологію, про тваринний і рослинний світ. 

Саме коли діти слухають розповіді вчених про екологію, океан, рибок та інших тварин, вони починають розуміти, наскільки це дивовижні створіння й що природу треба берегти.

Це мотивує мене робити певний внесок у популяризацію науки — найперше серед дітей. Бо діти — це майбутнє покоління, саме вони сприятимуть розвитку людства. Тому хочеться вірити, що люди продовжать вивчати космос та навіть подорожуватимуть ним, а не знищать себе ядерною зброєю. 

arrowNext story