“Іншої планети, куди ми могли б полетіти, щоб будувати життя, зараз немає”: про дослідження екзопланет, науковий потенціал та проєкт після перемоги

Історія астрофізикині Ольги Захожай.

Про рішення стати астрофізикинею

У моїй сім’ї завжди були повага та захват до вчених. Моя мама — хімікиня (якраз писала дисертацію, коли я народилася), а тато — астроном. Через моє народження, мама відклала захист своєї дисертаційної роботи, може, тому завжди підтримувала мене на цьому шляху.

Тато надихав любов’ю до астрономії. Я завжди думала, що всі астрономи/ки — це люди, які в дитинстві захоплювалися небом, мали свій телескоп, ходили до різних гуртків. А мені навіть не потрібно було кудись йти, щоб послухати про зорі. Окрім тата, друзі батьків також були пов’язані з астрономією — тому професія астрономки для мене була такою ж звичною як і професія вчительки, лікарки чи водійки тролейбуса.

Навчалася я в Харківському національному університеті імені Каразіна, де також здобували освіту мої дідусь та батьки, які згодом там і працювали. Я дуже люблю цей заклад — пригадую, як щоразу, коли знаходилась перед університетом — відчувала неймовірне захоплення. Я трішки вагалася перед вступом на фізичний факультет, тому що мені завжди подобалася історія, література. Та батьки переконали йти на фізичний, адже з такою спеціальністю потім можна робити все, що завгодно. Це фундаментальна освіта, яка відкриває дуже багато можливостей.

Під час навчання я не думала, що зрештою стану науковицею —  програма мінімум полягала у дисертаційній роботі, яку я хотіла захистити. На рішення піти в наукову діяльність вплинуло кілька речей.

Насамперед — участь у різних конференціях. Мені дуже подобалося їхати до іншого міста, зустрічати студентів та студенток, які люблять астрономію. 

Водночас я почала відсилати заявки на різні міжнародні програми. На п’ятому курсі я отримала два гранти на навчання: у міжнародній школі астрофізики у Хорватії, а також у школі Ватиканської обсерваторії, яка відбувалася здебільшого в літній резиденції Папи Римського. Це була потужна мотивація для мене, адже там виступали вчені міжнародного рівня — зокрема й Нобелівський лауреат з фізики 2019 року. 

Про пошук планет поза Сонячною системою та перші результати спостережних програм

Я працюю в Головній астрономічній обсерваторії Національної Академії наук України, а також багато років співпрацюю з науковцями з Інституту астрономії Макса Планка в Німеччині. 

Зараз у мене два напрямки досліджень. Перший — спостереження за молодими зорями та ознаками того, що навколо них формуються планети. Другий — велика спостережна програма з пошуку екзопланет (планет поза Сонячною системою). 

З іспанською науковою групою, ми досліджуємо кільця планет поблизу зір та шукаємо ознаки формування супутників навколо них. У німецькому інституті імені Макса Планка, де я зараз знаходжусь, ми проводимо велику пошукову програму екзопланет, яку почали ще у 2017 році.

Ми обрали 111 молодих зір, навколо яких шукаємо планети методом радіальних швидкостей — тобто досліджуємо спектр від зорі та зміщення цього спектру в червону чи блакитну сторони. Ідея полягає в тому, що ми дивимось на ці зміщення та як вони поводяться з часом, а на основі цих даних можемо припустити, чи є навколо цієї зорі планета або коричневий карлик.

Мій проєкт є доповненням до іншого проєкту, де використовується метод зображень для пошуку планет поза Сонячною системою. Річ у тім, що кожен з методів має свої переваги та обмеження. 

Певну частину спостережень ми вже отримали і маємо попередні результати. Наразі завдяки цим двом великим пошуковим програмам — методу радіальних швидкостей та методу зображень — ми маємо тільки одну планету, якраз з мого проєкту, проте дуже цікаву. Нам вже відомі її радіус і маса, і ці параметри зараз підтверджені спостереженнями. Це дуже важливо для перевірки сучасних моделей.

“Продовжувати працювати важко емоційно”: про роботу під час повномасштабної війни

На початок повномасштабної війни я перебувала в Києві. На той момент моїй дитині було півтора року. Коли ми прокинулися 24 лютого, я побачила на телефоні дуже багато повідомлень від друзів з-за кордону. Хоч ми всі й розуміли з новин, що може початись повномасштабне вторгнення, але до останнього було важко це усвідомити.

У перші дні мої донька та чоловік захворіли на ковід. З одного боку ми чули вибухи, з іншого — у мене була дитина з температурою 39 °C, і потрібно було щось робити. Тоді ж навіть парацетамол дістати було важко. 

Зрештою, 2 березня я прийняла рішення виїхати до Німеччини з донькою — я знала, що буду тут не сама і отримаю підтримку від колег та знайомих.

Продовжувати працювати важко емоційно, і, звичайно, це дуже впливає на загальний стан. Водночас є бажання бути корисною для України. Тому я намагаюся робити свою роботу якнайкраще, бо розумію, що тут я представляю свою країну.

Мої дослідження допомагають зрозуміти як сформувалися Земля й Сонячна система. Водночас під час пошуку екзопланет, ми багато говоримо про необхідність зберегти нашу планету. 

Станом на зараз варто розуміти, що іншої планети, куди ми могли б полетіти і будувати життя, немає, і її не буде найближчим часом. Тому потрібно зробити все можливе, щоб тут і зараз нам було добре та безпечно. 

Для того, щоб робити сучасні спостереження і отримувати необхідну точність того, що ми спостерігаємо, потрібні передові технології та розробки — які потім, зокрема, можна використовувати і в інших сферах. Наприклад, декілька моїх колег з астрономічною освітою пішли в медицину й стали досліджувати формування певних онкологічних процесів, тому що метод аналогічний. 

“Зберегти науковий потенціал вкрай важливо, адже він визначатиме наше майбутнє.”

Система освіти є дуже важливою для країни — саме вона формує наше майбутнє. Так само важливою є й наукова спільнота. Тому нам обов’язково потрібні серйозні заходи та реформи на державному рівні, щоб підтримувати науковців та науковиць. Хоча ми й не конкуруємо з іншими країнами у багатьох сферах, ми в Україні маємо справді потужну наукову спільноту. Українські вчені — неймовірно круті, адже навіть на незначні гроші для досліджень роблять дуже багато. Тому зберегти науковий потенціал вкрай важливо.

А у тому, що ми переможемо у цій війні немає сумніву. Ми боремось за краще майбутнє, наші люди зможуть все відбудувати й створити найкраще з того, що буде нам доступне.

Ще до війни в Україні було небагато людей, які займаються вивченням екзопланет. А, наприклад, формуванням планет, завжди займалася тільки я. Тому, звичайно, я б дуже хотіла створити свою наукову групу. І навіть маю ідею що можна зробити важливого з лімітованим бюджетом, але з працьовитими та талановитими людьми. Зараз ця ідея впирається у безпеку та фінансування. Проте я вірю, що вона стане можливою вже у найближчому майбутньому.