«Без підтримки науки та вчених, можна втратити науковий потенціал, який напрацьовувався роками»: про роботу в Антарктиді, дослідження морських ссавців та майбутні виклики

Історія морської біологині Оксани Савенко

Про рішення стати морською біологинею

Інтерес до досліджень морських мешканців у мене виник ще в дитинстві. Пам’ятаю, як узяла в районній бібліотеці першу книжку про китів і дельфінів та була зачарована розповідями про них. Як і багато однолітків, я захоплювалась документальними фільмами Жака Кусто, які надихали на дослідження і збереження океанів. Я багато читала і справжню цікавість у мене викликали книги про подорожі, особливо — про морські й полярні експедиції. Хотілось стати частиною цієї особливої спільноти та бути свідком справжнього таїнства наукового відкриття.

Не завжди мені здавалось, що це бажання здійсненне. Труднощі були різні — наприклад, неспроможність упродовж тривалого часу знайти роботу за фахом із можливістю вивчати саме морських ссавців. Доводилось вдаватись до самодіяльності: заробляти гроші на власні дослідження та займатись ними як хобі — їхати до Криму й шукати там дельфінів. Ефективність такої «наукової діяльності» була низькою, але, зрештою, я рада, що тоді не відмовилась від власної мрії. Згодом я таки потрапила до першої «справжньої» експедиції, а ще через декілька років змогла перетворити хобі на професію.

Іншою значною перешкодою на моєму шляху була тривала заборона на участь жінок в українських антарктичних експедиціях — понад двадцять років жінок не включали до складу цілорічних експедицій і лише одиниці за цей час змогли потрапити до сезонних експедицій.

Зрештою, мені пощастило: коли Національний антарктичний науковий центр (НАНЦ) очолив Євген Олександрович Дикий, який скасував будь-які обмеження для участі в експедиціях за гендерними ознаками, я мала цінний досвід із досліджень китів — актуальний для нашої станції. Попри це, мені знадобилося багато часу, щоби навчитись бути ефективною та досягти певного рівня професійності у своїй справі.

Про вивчення морських ссавців та роботу на антарктичній станції «Академік Вернадський»

Моя основна спеціалізація — дослідження морських ссавців: дельфінів, китів і тюленів. Мене цікавлять закономірності їх розподілу та різні аспекти екології цих тварин, а також вплив кліматичних змін на їхні популяції. Я маю досвід досліджень китоподібних у Чорному та Азовському морях, а також брала участь у міжнародних експедиціях в інших регіонах — здебільшого в Північній частині Тихого океану.

Упродовж останніх п’яти років я була учасницею двох сезонних та двох цілорічних українських антарктичних експедицій на українській науковій антарктичній станції «Академік Вернадський». З’ясувалося, що раніше спеціалізовані дослідження китоподібних на нашій станції не виконували — мене запросили ініціювати програму багаторічних досліджень цих морських ссавців, а також розширити програму досліджень ластоногих.

Моя робота на станції полягала у виконанні власної програми, а також низці інших завдань різних біологічних напрямків. Залежно від експедиції це міг бути відбір зразків морського бактеріопланктону, обліки пінгвінів, збір інших даних тощо.

Останнім часом мене дуже тішить як розвивається програма з досліджень морських ссавців, яку я ініціювала п’ять років тому на українській антарктичній станції. Ці дослідження успішно виконуються мною та іншими біологами й біологинями в рамках багаторічної програми біологічного моніторингу НАНЦ. Завдяки тому, що наші дослідження китоподібних наразі інтегровані до міжнародних програм, та успішній співпраці з командами з інших країн, за короткий час на станції «Академік Вернадський» вдалося отримати важливі результати, які частково вже опубліковані в наукових виданнях.

Так сталося, що наша станція має суттєві переваги для певних типів досліджень. Завдяки цьому, саме нам упродовж двох років вдалося виконати перші ретельні дослідження горбатих китів у районі Антарктичного півострова в зимовий період. Тобто ці кити все ще перебували в Антарктиці в час коли вони вже давно мали б повернутися з антарктичних районів живлення до районів розмноження, які знаходяться в тропічних водах. Виявилось, що зміни клімату, інтенсивність яких у районі Антарктичного півострова є серед найшвидших на планеті, суттєво впливають і на сезонні міграції китів.

Про роботу під час повномасштабної війни

Моє життя сильно змінилось, хоча я знаходилась далеко від України — на момент початку повномасштабного російського вторгнення я перебувала на станції «Академік Вернадський». Я пам’ятаю, як працювала за комп’ютером і до офісу зайшов мій колега, який і повідомив, що Київ та інші міста України піддаються бомбардуванням. Ці слова не одразу вдалося усвідомити та прийняти, вони здалися дурним жартом, помилкою — навіть попри те, що вже не перший тиждень ми бачили з новин, що все йде до війни.

Згодом учасники зимівлі зібрались разом: усі намагались зв’язатись із рідними, дехто вже з перших хвилин війни координували евакуацію близьких та переказувати гроші близьким та військовим. Мої батьки і брат перебували в Києві: ті декілька годин, що я чекала на звісточку від них, здалися мені вічністю.

На станції ми відчували безсилля. Перші дні виконували тільки найнеобхіднішу роботу й майже не відходили від станції — здавалось неможливим залишитись без інтернет-зв’язку хоча б на годину. Усе змінювалось надто динамічно. Та коли стало очевидним те, що наша армія успішно відбиває ворога, ми зрозуміли: треба налаштовуватися на тривалу боротьбу. Ми теж намагались бути хоч чимось корисними — переказувати гроші волонтерам і волонтеркам, писали звернення та листи до полярної спільноти й інших антарктичних станцій, давали інтерв’ю журналістам/кам різних країн, використовували інтернет із користю для наших військ. Водночас намагались виконати наукову програму в повному обсязі.

Двоє наших колег-сезонників — Андрій Зотов і Сергій Шутяєв, за допомогою туристичних суден змогли повернутись до України раніше, щоби якнайшвидше долучитися до війська й боронити країну. Після повернення основного складу експедиції, дехто з колег також одразу відправився до лав армії.

Чим важливі ваші дослідження зараз?

Зараз я маю можливість перевести свої дослідження на новий рівень. Під час українських антарктичних експедицій, нам вдалося відібрати зразки тканин китів. Раніше ми передавали зразки колегам для подальших досліджень. Тепер я маю можливість навчитись самостійно виконувати лабораторні дослідження, перейнявши в моїх американських колег унікальні методики, якими вони погодились поділитись.

Також нам вдалося здійснити акустичні записи китів і тюленів, які я вчусь аналізувати в досвідчених фахівців та фахівчинь. Це саме стосується й інших зразків та даних — зараз я маю можливість навчатися нових методів польових досліджень, які зможу застосувати на нашій станції. Завдяки цій можливості, українські вчені зможуть бути більш самостійними та брати участь не лише у відборі зразків і даних, але й  у подальших етапах їх аналізу.

Синхронізація протоколів досліджень дозволяє об’єднувати отримані на різних станціях дані в спільні бази даних, що, зрештою, дає можливість виконувати якісніший аналіз та отримувати кращі результати.

Цей досвід знадобиться нам не лише для антарктичних досліджень, а і для досліджень китоподібних Чорного та Азовського морів.

Чому варто підтримувати науку зараз

Зараз війна є нашим найбільшим викликом. Проте не можна забувати і про інші проблеми, зокрема: кліматичні зміни, забруднення екосистем та зменшення біорізноманіття, ризики яких через російську військову агресію тільки зросли.

Для того, щоби знати сучасний стан та динаміку морських екосистем, необхідно послідовно виконувати їх щорічний моніторинг. Чимало акваторій, де зазвичай щороку проводяться дослідження, або потрапили в окупацію, або недоступні через воєнні дії. Та як тільки з’являється можливість, необхідно продовжувати роботу в тому обсязі, який наразі можливий. Це важливо як для оцінки реального стану екосистем, так і для визначення впливу, який на них здійснює війна.

Своєчасно виконувати дослідження можливо лише за умов що дослідники/ці та наукові установи отримують фінансування. Без підтримки науки та вчених у цей важкий період, можна втратити науковий потенціал, який напрацьовувався роками. А без розвиненої науки наша країна має сумнівне майбутнє.

Насамкінець антарктичні дослідження виконуються в рамках наших міжнародних зобов’язань, які також необхідно виконувати попри війну. Зокрема, у такий спосіб Україна виборює собі гідне місце серед інших держав, а це — інвестиція в якість нашого майбутнього після перемоги.