"У державі, яка воює, без науки неможливо": про важливість математичного моделювання та об’єднання наукової спільноти під час війни

Історія математикині Катерини Терлецької. 

Я займаюсь математичним моделюванням процесів, що відбуваються в океанах. Для цього до уваги потрібно брати багато моментів: густину води, що залежить від температури та глибини; чинники, які впливають на течії; процеси переміщення рідини.

Конкретно моя сфера зацікавлень — стратифіковані течії або, якщо більш вузько, внутрішні хвилі. Це дуже красиве явище, за яким цікаво спостерігати з естетичної точки зору. У музеях науки можна часто побачити демонстрацію внутрішніх хвиль — прямокутний басейн із двома рідинами, які не перемішуються. Трошки його перехиляєте — і на межі двох різних середовищ — рідин із різною густиною — виникають внутрішні хвилі. Залежно від структури океану по густині виникають різні види хвиль, що взаємодіють між собою. Увесь цей «зоопарк» хвиль та їхніх взаємодій я, власне, і вивчаю.

Такі дослідження важливі для розуміння стану океану. Цивілізований світ занепокоєний змінами клімату — потрібно вміти робити прогнози щодо майбутнього. А для цього слід зрозуміти, зокрема, як влаштований океан.

Зараз я вивчаю, як внутрішні хвилі поводять себе під арктичними та антарктичними льодовиками: що відбувається, коли хвилі підходять до крайки льоду, як вони перемішують воду та як це впливає на стан льодовиків. Тема дуже актуальна у зв’язку з проблемою танення арктичних льодів.

“Я пройшла шлях від вміння розв’язувати математичні задачі та вправи до розуміння науки”: про зацікавлення математичним моделюванням та внутрішніми хвилями

У дитинстві мені просто подобалася математика, але науковицею я себе не бачила. Зараз мене надихає можливість застосовувати математичний апарат до опису явищ, які ми спостерігаємо, до реального світу, який такий не ідеальний та потребує певних припущень та спрощених моделей. Проте таке захоплення з’явилося не з дитинства — тоді практичне застосування математики було для мене таємницею.

Я пройшла шлях від вміння розв’язувати математичні задачі та вправи до розуміння науки, відпрацьовування певних моделей, експериментів. Ти ніби стаєш чарівницею, яка має таємний ключик, що може відкривати й пояснювати реальні факти та процеси. Побудова моделей може ж стосуватися не тільки океану, але й розвитку пандемії, певних соціальних та економічних процесів тощо. Розуміння цих процесів, математика, певні вміння та навіть інтуїція — з цього і складається математичне моделювання. 

Саме темою внутрішніх хвиль я захопилася в науковій школі, до колективу якої я потрапила. Це не був мій особистий вибір дослідницької теми, так просто сталося. Багато речей я робила формально — вони мене не захоплювали. А внутрішні хвилі стали тим, що дарувало натхнення.

“Закордоном ти починаєш взаємодіяти з ученими, які тебе запросили, зокрема — трохи корегуєш вектор своєї роботи”: як повномасштабна війна вплинула на роботу

Перші два тижні я була в Києві, і їхати нікуди не хотіла. Я щодня переписувалася зі вченими з усього світу — розповідала, що відбувається. Вони не розуміли, що ми часто зідзвонювалися з підвалів, поки на нас летять ракети.

З часом ставало дедалі гучніше: після кількох дуже потужних вибухів неподалік мій син, у якого розлад аутичного спектра, перестав розмовляти. Тому ми ухвалили рішення виїхати до Австрії. Тут я отримала гранти на продовження своїх досліджень, за що дуже вдячна австрійським фондам.

Закордоном ти починаєш взаємодіяти з ученими, які тебе запросили, зокрема — трохи корегуєш вектор своєї роботи. Потрібно шукати спільні точки дотику з австрійськими дослідниками та дослідницями. Так, подальший хід досліджень змінюється, але я не покидаю внутрішні хвилі, просто переорієнтовуюся на вивчення тих типів взаємодії, які є доречними тут.

Міжнародна наукова спільнота реагує на війну дуже по-різному. На початку повномасштабного вторгнення мені було абсолютно очевидно, що треба фінансувати армію. Я була вражена, що майже всі, окрім моїх американських колег, відмовлялися донатити на зброю — нібито це не гуманно.

На сайтах чи сторінках наукових організацій часто не було засудження російської агресії — просто інформація про «українську трагедію» чи «український конфлікт». Я питала, чому так, намагалася пояснити, що нас тут вбивають, приводила списки вбитих вчених. Мені відповідали, що це наш внутрішній конфлікт, просили зачекати — вони мали впевненість, що вже через місяць-два ми підпишемо мирну угоду і війна завершиться. Навіть зараз на конференціях досі можна почути, що Україна та росія мають налагодити комунікацію та знайти спільну мову.

Власне, тому із багатьма організаціями та вченими я зараз спілкування звела до нуля, адже в нас різний погляд на війну. З американськими, канадськими колегами простіше — вони одностайні у своїй підтримці України. А в Європі дуже різні думки з цього приводу — хоч більшість і підтримує тимчасово переміщених осіб матеріально та фінансово, але ставлення до повномасштабного вторгнення дещо помірковане. Тож в’язок із міжнародною науковою спільнотою в певних місцях зміцнився, а в інших — навпаки, послабився: з деякими організаціями зараз продовжувати комунікацію я не хочу.

Про важливість науки та математичного моделювання зокрема

Тепер ми бачимо, що наука — це майбутнє, бо в державі, яка воює, без науки неможливо. Як тільки війна закінчиться, освіта й наука — це першочерговість, адже вони потрібні для міцної оборони та подальшої розбудови нашої сильної країни.

Математичне моделювання, зокрема, буде актуальним для прогнозування можливих радіоактивних забруднень та інших наслідків антропогенних катастроф, подолання впливу та наслідків воєнних дій на екосистеми. Математика необхідна для зміцнення оборонного комплексу, підтримки інформаційних систем та прийняття рішень.

Тож зараз ми маємо зберегти науку й одразу після війни почати її відновлювати. Немає жодних сумнівів, що перемога попереду. Питання тільки в тому, яку ще ціну ми маємо заплатити та коли це станеться.