Оля Малюта

Спеціалізується на темах екстракорпорального запліднення, штучного запліднення, репродуктології, безпліддя тощо. Популяризаторка науки.

Робота про майбутнє: про репродуктивну медицину та важливість ембріології під час війни

Розповідає ембріологиня Оля Малюта

Ембріологія — це про наукомістку медицину, дуже тонку межу між наукою та практикою. Можна щось прочитати, а потім одразу застосувати це у своїй роботі. Врешті-решт, це дуже молода галузь медицини: мало що відомо про людський ембріон, про те, як він себе поводить у перші п’ять днів, як він імплантується. У нас дуже багато досліджень, пов’язаних саме зі спостереженням, статистикою, перевіркою того, що працює, і що — ні.

Мені цікаво досліджувати молекулярку ембріона, зокрема — як та чому включаються певні гени. Від цієї тонкої регуляції — які гени спрацьовують, а які ні — залежить те, який потенціал має цей ембріон та як він розвиватиметься. Зараз у нашій сфері дуже цікавими є дослідження того, як  зрозуміти, чи є ембріон «хорошим» (генетично здоровим) без проведення інвазивних процедур (наприклад, біопсії — видалення кількох клітин для подальшого вивчення). Для цього досліджують, які речовини виділяє ембріон у середовище, в якому він культивується. Також застосовують штучний інтелект: річ у тім, що ембріологи для підсаджування жінці обирають  найкращий ембріон за зовнішнім виглядом, тоді як штучний інтелект, скоріш за все, бачить певні патерни, які людина не здатна простежити.

Як ти вирішила стати ембріологинею?

Я взагалі в житті пливу за течією й кажу “так” пропозиціям, які мені цікаво спробувати. Так було з вибором спеціалізації — я вступила на кафедру молекулярної біології, бо це здавалося прикольним: генна інженерія, ДНК, білки. Потім я почала працювати в інституті, у тому ж відділі, де проходила практику. Згодом мені запропонували зробити генетичну лабораторію діагностики спадкових генетичних хвороб у клініці.

Коли ти вже все налаштувала і просто виконуєш механічну роботу, стає нудно. Тоді мені і запропонували навчатися на ембріолога. Про ембріологів я чула в університеті — у нас була екскурсія в репродуктивну клініку. Тоді я думала, що мріяти стати ембріологинею — це щось нереальне, потрібні зв’язки й щоби хтось тебе цьому вчив, бо в нас не готують саме ембріологів у країні. І в клініці, де я працювала, була людина, яка захотіла мене вчити. Тому я в один день сказала “так” цій можливості й почала вчитися.

Чи розвинута галузь ембріології в Україні?

Ми просунуті, бо в нас багато чого дозволено. Наприклад, в Україні рутинною є генетична діагностика ембріонів: її можна проводити як за медичних показань, так і просто за бажанням пацієнтів. У багатьох країнах генетична діагностика не дозволена взагалі або дозволена в крайніх випадках.

Також у нас використовують методику пересадки ядер ембріона, яка заборонена в багатьох країнах. Річ у тому, що є пацієнти, у яких ембріони не розвиваються й зупиняються в розвитку на 2–3 день. Ніхто поки що не може зрозуміти, чому відбувається саме так, адже ці ембріони часто бувають генетично нормальними. У такому разі можна взяти два проядра зиготи (коли ембріон ще на стадії однієї клітини) та пересадити в донорську зиготу. Ми по суті змінюємо цитоплазму (внутрішній вміст клітини) ембріона, і він починає розвиватися.

Програми донації яйцеклітин у нас дешевші, ніж в Європі. Водночас все дуже якісно. Також в Україні дозволено сурогатне материнство, і це плюс. Багатьом українським подружжям важливо мати опцію сурогатного материнства — наприклад, якщо жінка проходила лікування від раку та потребувала видалення матки.

До того ж українські лікарі вміють проводити певні операції, які не роблять в Європі. Скажімо, якщо жінка має пройти радіотерапію при раку шийки матки, іноді яєчники перешивають вище в черевній порожнині. У світі дуже мало спеціалістів, які потім можуть зробити забір яйцеклітин. А наші лікарі можуть.

Питання швидкості теж є важливим. Інколи в Європі процес отримання дозволу на лікування триває  3-4 місяці. В репродуктології три місяці (особливо, якщо говорити про жінок старших 40 років) — це втрата часу, адже резерв клітин вичерпується. В Україні все відбувається значно швидше.

Загалом, у нас в країні є попит та професійна конкуренція, яка дозволяє розвиватися.

Як війна вплинула на твою роботу?

Мені здається, що більшість ембріологів зустріли повномасштабну війну на роботі. Ти не очікуєш цього моменту: у тебе в лабораторіях культивуються багато ембріонів, у тебе є пацієнтки, які перебувають у гормональній стимуляції.

У перший день повномасштабної війни я поїхала на роботу: ми заморозили абсолютно все, що в нас було, а потім вивозили весь матеріал в Дьюарах з рідким азотом (посудини для тривалого зберігання при низьких або високих температурах) на захід України та закордон.

За нашим кріосховищем ми доглядали й закордоном — доливали азот, проводили певні програми, робили підсаджування ембріонів, якщо пацієнти — це іноземці або українці, які виїхали закордон. Зараз частково відновилася робота в нашій клініці, але це всього лиш 50 % від тих об’ємів, які в нас були. Багатьох українських пацієнтів ми повернули. Проте 50–60 % пацієнтів до повномасштабної війни складали іноземці, які приїжджали для медичного туризму, — частина з них захотіли зберігати ембріони поза межами нашої країни, дехто продовжує лікування в інших країнах.

Невдовзі я на певний період поїду з України, буду працювати на Мальті — у країні з іншим законодавством. Наприклад, там дозволено запліднення тільки 5 яйцеклітин. Якщо ти отримуєш від жінки 20 яйцеклітин, то ти 15 заморожуєш, а запліднюєш тільки 5. Тобто ти не створюєш більше ембріонів, ніж потрібно для лікування. Такий підхід у світі визнаний давно не раціональним, тут діють релігійні обмеження. Якщо нічого не вийде з цими п’ятьма, то ти розморожуєш наступні. Тому в них дуже все заточено на те, як зрозуміти, які 5 яйцеклітин тобі потрібно вибрати.

Ми будемо працювати з технологією оцінки веретена поділу яйцеклітини. Запліднюється завжди незріла клітина, хромосоми якої при поділі «розтягуються» на веретені. Якість цього веретена оцінюють і в такий спосіб відбирають здорові яйцеклітини. Це річ, яка потрібна для роботи, та водночас вона створює нові знання — ти більше розумієш процеси розходження хромосом під час поділу клітин.

Чому важливо зараз займатися ембріологією?

Це робота про майбутнє. Перш за все щоби в Україні народжувалися здорові діти. Якщо говорити, наприклад, про спінальну м’язову атрофію, то банальне генетичне тестування пари (чи є вони носіями цієї мутації), а потім і тестування ембріонів у разі потреби — це можливість зачати здорову дитину.

В умовах війни — це можливість і військовим зачати дитину. Наприклад, з 2014 роки військові почали заморожувати сперму — це підстрахування на випадок травмування. Якщо пацієнти перебувають в офіційному шлюбі, то дружина потім зможе використати матеріал. Мені б хотілося, щоби могли прийти будь-які військові, здати статеві клітини й попросити використати їх для анонімної донації. Але поки що ця історія неможлива, бо за законодавством донорами що яйцеклітин, що сперматозоїдів можуть бути люди, у яких вже народилася здорова дитина.

Для України моя сфера — це також економічна складова. Нам важливо відновлювати популярність медичного туризму, яка була до повномасштабної війни, адже так зростатиме й економіка країни.

arrowНаступна історія