Чи був конкретний момент, після якого ви зрозуміли, що хочете займатися саме темою старіння?

Пам’ятаю, як уперше тримала в руках пробірку з дрозофілами. Мені розповідали й показували, як ці маленькі мушки допомагають вивчати механізми старіння клітин і організму загалом. Було неймовірно усвідомити, що з такої крихітної модельної системи можна дізнатися речі, які допоможуть людям жити довше та здоровіше. Під час свого першого експерименту я спостерігала, як певні генетичні варіації у дрозофіл впливають на тривалість їхнього життя. Саме усвідомлення того, що наука може безпосередньо покращувати якість життя, стало для мене моментом, коли я вирішила досліджувати старіння.

Чи є щось, що вас дотепер вражає у людському організмі?

Найбільше вражає те, що ми майже не помічаємо колосальної роботи, яку щосекунди виконують наші клітини. Поки ми живемо звичайним життям, в організмі відбуваються тисячі біохімічних реакцій, які підтримують роботу клітин, органів і систем.

Якщо дуже спростити: що сьогодні наука вже точно знає про старіння або що залишається найбільшою загадкою?

Кожна клітина нашого організму працює як маленька фабрика: вона виробляє енергію, синтезує білки, репарує ДНК і підтримує внутрішній баланс. Ми точно знаємо, що старіння відбувається через поступове накопичення ушкоджень у клітинах і зниження їхньої здатності до відновлення. Водночас наука все ще намагається зрозуміти, чому одні люди або тварини старіють повільно й зберігають здоров’я та активність до глибокої старості, а інші швидко втрачають свої функції. Відповідь на це питання може дати нам ключ до способів продовження активного та здорового життя.

Якби вам потрібно було пояснити декількома реченнями, навіщо суспільству знання про біохімію старіння, що б ви сказали?

Знання про біохімію старіння допомагають зрозуміти, як змінюється здоров’я людини в процесі старіння і якої підтримки воно потребує. Це дає змогу ефективніше підтримувати здоров’я людей із віком, зменшувати навантаження на систему охорони здоров’я та підвищувати якість життя. Ці знання потрібні не лише вченим, а й усім, хто хоче залишатися активним і здоровим довше.

Ви працюєте також з ПТСР. Що для вас стало найбільш неочікуваним у цій темі? Найбільше мене вражає те, що ПТСР розвивається не в усіх людей після травматичного досвіду, а навіть у тих, у кого діагностують розлад, він може регресувати без психотерапевтичного чи медикаментозного втручання. Це демонструє високу нейропластичність мозку та здатність нервової системи до саморегуляції — зокрема відновлення синаптичних зв’язків, адаптацію нейротрансмітерних систем і регуляцію гормональних шляхів. Водночас точні молекулярні й клітинні механізми цих процесів досі залишаються предметом активних наукових досліджень.