Катерина Теребіленко
Досліджує оксидні наноматеріали, люмінесцентне скло та композити для фотонних і енергетичних застосувань. Поєднує наукову роботу з викладанням та менторством молодих дослідників і дослідниць, та популяризує хімію.
Коли ви зрозуміли, що хімія — це не «тимчасовий вибір», а справа вашого життя?
Я зрозуміла, що хімія — це справа мого життя, в той момент, коли вперше отримала нову, раніше невідому сполуку. Усвідомлення того, що речовина, синтезована в лабораторії, до цього не існувала ніде у світі, а згодом була описана й опублікована у високорейтинговому англомовному науковому виданні, стало для мене переломним моментом. Саме тоді я відчула, що хочу присвятити своє життя створенню нових матеріалів у хімічній лабораторії — матеріалів, які з часом можуть змінювати світ.
Що вас найбільше захоплює у хімії сьогодні — навіть після років у професії?
Найбільше в хімії мене захоплює її неповторюваність і непередбачуваність. Кожен день не схожий на попередній: сьогодні — експеримент при 1000 °C, завтра — вимірювання спектрів при −100 °C. Але найважливіше — бути частиною команди однодумців, де всі творчі, натхненні та глибоко занурені в одну й ту саму галузь науки та разом створюють нові знання.
Хімія — всюди. Поділіться прикладом із повсякденного життя, де «захована» цікава хімічна реакція, але ми цього не помічаємо?
Розрізане яблуко темніє не через контакт з «повітрям», а внаслідок ферментативного окиснення поліфенолів. Це приклад біохімічної реакції, яку ми бачимо щодня, але рідко замислюємося, що спостерігаємо роботу ферментів.
Чи був момент, коли експеримент вас по-справжньому здивував або дав несподіваний результат?
Так, такий момент у мене був. В аспірантурі я випадково отримала кристали нової речовини, але протягом місяця не могла відтворити синтез — аж доки не з’ясувалося, що ключовим фактором було раптове вимкнення електроенергії та короткий «зрив» режиму охолодження розплаву. Цей досвід навчив мене двох речей: у хімії вирішальними можуть бути найдрібніші деталі.
Який міф про роботу науковиці вам хотілося б спростувати в першу чергу?
Найперше хотілося б спростувати міф про те, що робота науковиці — це самотня й монотонна праця «в пробірках» без емоцій та людського виміру. Насправді наука — це постійний діалог: із колегами й студентами, із власними сумнівами та несподіваними ідеями, де помилки, підтримка, розвинені soft skills та інтуїція так само важливі, як формули й прилади.
Попередня історія