Чи можете пригадати момент, коли ви вперше зрозуміли, що хочете займатися дослідженням природи?

Все почалося ще в ранньому дитинстві, у дошкільному віці, завдяки моїм дідусю та бабусі. Бабуся вирощувала у дворі різноманітні квіти — і це були мої улюблені «іграшки». Я любила роздивлятися, як влаштовані квіти, які в них пелюстки, чашечки, тичинки. А з дідусем ми обходили всі ліси, луки й степи навколо мого рідного міста — Умані. Я дивувалася, наскільки різноманітними бувають рослини, придумувала для них власні назви й у якийсь момент усвідомила, що дуже хочу дізнатися, як вони називаються насправді. Усвідомлено я захотіла займатися ботанікою, коли вступила на біологічний факультет Уманського державного педагогічного інституту й зустріла людину, яка закохала мене у світ рослин. Це — Галина Анатоліївна Чорна, яку я вважаю своєю першою вчителькою в науці.

Чи є у нашій флорі щось унікальне, про що більшість українців та українок навіть не здогадуються?

Звісно, є. На Буковині, поблизу Чернівців, існує ділянка лучно-степової рослинності з фантастичним видовим багатством — понад 120 видів рослин на площі лише 16 квадратних метрів. Разом із подібними ділянками в Трансильванії (Румунія) та Білих Карпатах, на межі Чехії та Словаччини, ця територія входить до трійки найбагатших за кількістю видів у Європі, а можливо, й у світі. Мало хто знає, що на невеликих площах лучно-степові екосистеми помірної зони перевищують за видовим багатством навіть тропічні ліси, які вважаються найрізноманітнішою екосистемою на Землі. На жаль, ця унікальна ділянка інтенсивно заростає чагарниками через припинення традиційного сінокісного використання, що становить серйозну загрозу її біорізноманіттю.

Чи є така рослина, яка вас здивувала останнім часом?

Минулого року на Закарпатті я знайшла рослину, яка досі не згадувалася в жодному номенклатурному зведенні флори України. Це самосил шавлієвий, який справді зовні нагадує шавлію, хоча має блідо-жовті квіти. Спочатку ми подумали, що це новий для України вид. Але детальніше вивчення гербарних зразків і літератури показало, що цей вид відмічали дослідники в Україні ще понад 70 років тому. Тож мене справді здивувало, як він міг залишатися забутим або непоміченим так довго.

Який момент у вашій польовій роботі був настільки несподіваним або кумедним, що ви досі його згадуєте?

Насправді такі моменти трапляються майже в кожному польовому виїзді. Наприклад, під час експедиції до національного парку «Бузький Гард» на Миколаївщині, відомого своїми гранітними каньйонами, я приїхала трохи пізніше за колег, які вже працювали на острові Гардовому. Мені сказали спуститися стежкою до води, де мав чекати човен. Знаючи стрімкість місцевих схилів, я уточнила, наскільки безпечна ця стежка. Мені відповіли, що вона цілком безпечна, і навіть назвали прізвище старшого колеги, який нею спускався. Стежка виявилася справді стрімкою й закінчувалася мотузкою, по якій треба було спускатися далі. Але мотузка була закороткою й обривалася за два-три метри до землі. Висячи на цій мотузці, я думала: «От що я тут роблю? Інші доктори наук сидять у кабінетах чи лабораторіях, а я вишу тут на якійсь мотузці». Але згадала про старшого колегу, який якимось чином таки тут спустився. Зрештою мені теж вдалося дістатися землі, пройти берегом і знайти човен із працівником парку, який щиро здивувався моїй появі — адже поруч була зовсім інша, значно простіша стежка, без мотузок і екстриму.

Якби українські луки чи степи могли говорити — про що б вони, на вашу думку, розповіли перш за все?

Перш за все, вони б, напевно, попросили про допомогу. Луки та степи продукують дуже багато біомаси й еволюційно тісно повʼязані з дикими копитними. Спочатку це були мамонти, потім тури та тарпани, але ці тварини вимерли й ця важлива ланка, що забезпечувала функціонування травʼяних екосистем, зникла. Але їм на зміну прийшли домашні тварини: коні, корови, вівці. Зараз і випас домашніх тварин значно скоротився. Це призводить до заростання степів і луків деревами й чагарниками. Щоб уникнути цього, луки та степи потрібно або косити, або забезпечувати випасання. Тільки так можна зберегти їхнє унікальне різноманіття.