Яке метеорологічне явище в Антарктиді сьогодні викликає найбільше наукових запитань і чому?

Найбільшим викликом для сучасної полярної метеорології є явище атмосферних рік — вузьких коридорів інтенсивного перенесення тепла й вологи від тропіків до Антарктиди. Це явище створює складний науковий парадокс: з одного боку, атмосферні ріки забезпечують критично важливі снігопади, що сприяють приросту маси льодовиків, а з іншого — провокують екстремальне поверхневе танення та руйнівні для льодовиків дощі.

Під час проходження атмосферних рік через гірські масиви, зокрема гори Антарктичного півострова, формуються фенові вітри на підвітряних схилах, що призводить до утворення озер талої води та руйнування шельфових льодовиків. Головна проблема полягає в тому, що сучасні моделі не здатні точно відтворити мікрофізичні характеристики хмар, які формуються за таких синоптичних умов. Досі не зрозуміло, чи стануть атмосферні ріки в умовах зміни клімату джерелом порятунку чи причиною колапсу антарктичного щита.

Як робота з антарктичним небом вплинула на ваше сприйняття «звичайної» погоди в повсякденному житті — дощу, снігу, хмар над містом?

В Антарктиді небо — це гігантський купол. Ти бачиш погодні явища за сотні кілометрів: ось насувається фронт, формується стіна опадів, а з іншого боку ще світить сонце. Ти буквально відчуваєш формування процесів регіонального масштабу. Через особливості атмосферної циркуляції небо там сприймається нижчим. У місті ж почуваєшся наче в колодязі: будинки «обрізають» до 90% неба. Коли починається дощ, для містян це майже завжди сюрприз — зазвичай ти не бачиш, звідки він приходить. В Антарктиді ж ти звикаєш спостерігати наближення опадів. У місті часто бракує простору й огляду неба, до якого звикаєш у полярних умовах.

Яку роль відіграє міжнародна співпраця і робота з антарктичними станціями інших країн у вивченні погоди та атмосферних процесів у полярному регіоні?

Міжнародна співпраця в Антарктиді — це запорука створення цілісної метеорологічної картини континенту. Супутники досі не здатні забезпечити метеорологів якісною безперервною інформацією про стан атмосфери в цьому регіоні, тому наземні станції спостереження в Антарктиці є критично важливими для розуміння метеорологічних процесів.

Оскільки станції розташовані на величезних відстанях, жодна країна не здатна самостійно охопити моніторингом таку гігантську територію. Саме тому вчені постійно обмінюються даними в реальному часі для верифікації синоптичних моделей, зокрема в межах міжнародних проєктів, таких як Year of Polar Prediction та InSync. Ця взаємодія дозволяє відстежувати рух атмосферних фронтів і циклонів, формуючи єдиний безперервний ланцюг спостережень.

Крім того, спільні наукові проєкти та уніфікація вимірювальних приладів гарантують, що дані, отримані на українській, чилійській чи американській станціях, будуть порівнюваними та науково значущими. Міжнародна співпраця фактично перетворює віддалені полярні бази на єдиний глобальний сенсор, здатний фіксувати найменші зміни в кліматичній системі планети.

Як спостереження за формуванням хмар і опадів в Антарктиді допомагає точніше прогнозувати погоду та оцінювати довгострокові зміни клімату?

В Антарктиді є можливість вивчати мікрофізичні характеристики хмар і опадів без впливу значного промислового забруднення. Визначення точного співвідношення рідкої води та льоду в полярних хмарах є критично важливим для розуміння радіаційного балансу планети.

Наземні вимірювання дозволяють верифікувати супутникові дані, які часто плутають низьку хмарність зі сніговим покривом, що раніше призводило до суттєвих похибок у прогнозах. Крім того, детальний моніторинг опадів дає змогу точніше розрахувати баланс маси льодовикового щита й відповісти на запитання, чи встигає накопичення снігу компенсувати танення льоду. Такі дані дозволяють перевіряти прогностичні та кліматичні моделі й поглиблювати наше розуміння процесів, які відбуваються в кліматичній системі Землі.

Чи є якісь незвичайні атмосферні явища, які ви спостерігали тільки в Антарктиді, і яких не знайти більше ніде на Землі?

В антарктичних умовах можна повноцінно спостерігати феномен перламутрових хмар, які формуються у стратосфері на висоті понад 15–20 км при екстремальних температурах на висотах нижче -85°C. Вони виглядають як гігантські, неприродно яскраві райдужні мазки на темному небі, що світяться навіть вночі, відбиваючи сонячне світло з-за горизонту. 

В антарктичних умовах можна повноцінно спостерігати феномен перламутрових хмар. Вони формуються у стратосфері на висоті понад 15–20 км за екстремально низьких температур — нижче −85 °C. Такі хмари виглядають як гігантські, неприродно яскраві райдужні мазки на темному небі й можуть світитися навіть уночі, відбиваючи сонячне світло з-за горизонту.